Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.11.2014 року у справі №910/4477/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 910/4477/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного АКБ "Індустріалбанк" в м. Києві - Миронець О.В.,

ПАТ "Страхова група "ТАС" - Синельнікова М.О.,

Петрика Андрія Сергійовича - не з'яв.,

Шуліка Олексія Дмитровича - не з'яв.,

Гічи Олега Володимировича - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" в м. Києві

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014

та на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2014

у справі № 910/4477/14

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" в м. Києві

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Петрика Андрія Сергійовича, 2) Шуліка Олексія Дмитровича, 3) Гічи Олега Володимировича

про стягнення 64020,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" в м. Києві звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Петрика Андрія Сергійовича, Шуліка Олексія Дмитровича, Гічи Олега Володимировича про стягнення 64020,00 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2014 (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного АКБ "Індустріалбанк" в м. Києві страхове відшкодування в сумі 11691,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 (колегія суддів у складі: суддя Калатай Н.Ф. - головуючий, судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.) вказане рішення господарського суду змінено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" страхового відшкодування в сумі 11385,19 грн.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.07.2014, рішення господарського суду першої інстанції від 10.06.2014, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами порушено вимоги ст. 983 ЦК України, п. 4 ст. 18 Закону України "Про страхування", а також п. 8.2 договору страхування кредитного портфелю банку від 17.08.2006 № 17/0003464021.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2014 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 17.08.2006 Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (правонаступником якого є позивач, страхувальник) та Закрите акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (правонаступником якого є відповідач, страховик) уклали договір страхування кредитного портфелю банку № 17/0003464021 (далі - договір страхування), предметом якого є страхування ризиків позивача, пов'язаних з невиконанням (неналежним виконанням) фізичними особами (позичальниками) своїх договірних зобов'язань за кредитними договорами, укладеними позивачем та позичальниками (загальна кількість таких угод не обмежена) та зазначеними в Реєстрі кредитних угод (додаток № 1 до договору страхування);

- пунктом 4.4 договору страхування в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2007 визначено, що об'єктом страхування є майнові інтереси позивача, пов'язані з матеріальними збитками внаслідок повного або часткового неповернення позичальниками суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом на умовах позивача у відповідності з договором кредитним, укладеним позичальниками та позивачем, згідно з Правилами кредитування фізичних осіб на споживчі цілі (крім кредитування в межах карткових проектів) АКБ "Індустріалбанк", затверджених протоколом правління від 05.07.2006 (далі - Правила) зі змінами, "Правилами кредитування фізичних осіб на споживчі цілі в межах карткових проектів" АКБ "Індустріалбанк", затверджених протоколом правління від 07.06.2006, Правилами кредитування фізичних осіб на придбання товарів тривалого використання та послуг (нова редакція)", затверджених протоколом правління від 10.07.2006 зі змінами;

- 20.06.2006 Петрик А.С. (позичальник) та позивач уклали кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/112/06, предметом якого є надання позивачем Петрику А.С. у користування кредитних коштів у розмірі 20000,00 грн., під 9% річних строком з 20.10.2006 по 19.10.2009;

- 02.11.2006 Шуліка О.Д. (позичальник) та позивач уклали кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/129/06, предметом якого є надання позивачем Шуліці О.Д. у користування кредитних коштів у розмірі 20000,00 грн., під 9% річних строком з 02.11.2006 по 30.10.2009;

- 20.06.2006 Гіча О.В. (позичальник) та позивач уклали кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/113/06, предметом якого є надання позивачем Гічі О.В. у користування кредитних коштів у розмірі 20000,00 грн., під 9% річних строком з 20.10.2006 по 19.10.2009;

- пунктом 4.3 зазначених кредитних договорів встановлено, що фізичні особи зобов'язуються, починаючи з 01.12.2006, погашати кредит у рівних частинах у сумі не менш ніж 555,56 грн. та сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом щомісяця, не пізніше 25 числа кожного місяця, а при повному погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Якщо 25 число місяця, або день, в якому повинно бути здійснено остаточне погашення кредиту та нарахованих відсотків припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до чинного законодавства України, то днем погашення кредиту та/або нарахованих відсотків вважається перший наступний після цього робочий день;

- 31.10.2006 позивачем та відповідачем складений реєстр кредитних договорів за жовтень місяць 2006 року (додаток № 1 до договору страхування), за номером 16 в якому значиться кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/112/06 із зазначенням страхової суми в розмірі 21340,00 грн., а за номером 17 - кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/113/06 із зазначенням страхової суми в розмірі 21340,00 грн.;

- 30.11.2006 позивачем складений реєстр кредитних договорів за листопад місяць 2006 року (додаток № 1 до договору страхування), за номером 5 в якому значиться кредитний договір (фізичних осіб на споживчі цілі без застави) №/0301/129/06 із зазначенням страхової суми в розмірі 21340,00 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справи, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що треті особи своїх зобов'язань з повернення кредиту та відсотків за користування ним за кредитними договорами не виконали, з огляду на що відповідач, відповідно до умов договору страхування, зобов'язаний сплатити на користь позивача страхове відшкодування в сумі 64020,00 грн. (21340х3), які становлять страхову суму за вказаними страховими випадками, погоджену сторонами у відповідних реєстрах.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що стягненню з відповідача користь позивача підлягає страхове відшкодування по страховим випадкам, які настали в період першого року дії кредитних угод, оскільки страхові платежі за другий та третій рік сплачені позивачем не були, а відтак, згідно з п. 6.2, 7.2 та 8.2 договору страхування дія його не поширюється на страхові випадки, які настали після закінчення першого строку дії кредитних угод.

Судами також встановлено, що з метою отримання страхового відшкодування за спірними позичальниками позивач неодноразово звертався до відповідача з відповідними заявами щодо проведення страхових виплат.

У відповідях на вказані листи, відповідач з посиланням на пункти 11.1.1, 10.4.4 та 11.1.2 договору страхування, відмовився визнати подію, про яку йому повідомив позивач, страховим випадком з підстав несвоєчасного повідомлення його про страховий випадок і у виплаті страхового відшкодування у повному обсязі відмовив.

Суди попередніх інстанцій визнали таку відмову відповідача неправомірною з огляду на таке.

Згідно з п. 11.1.1 договору страхування після настання страхового випадку, страхувальник зобов'язаний негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 5 робочих днів, письмово повідомити про це страховика.

Відповідно до п. 10.4.4 договору страхування страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування у відповідності з чинним законодавством України, при порушенні страхувальником умов цього договору і взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 11.1.2 договору страхування несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку надає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо не буде доведено, що страховику своєчасно стало відомо про настання страхового випадку, або що відсутність у страховика відомостей про це не могла вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Отже, право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування виникає у страховика у випадку несвоєчасного повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку лише за умови, якщо відсутність у страховика відомостей про страховий випадок могла вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування" страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Частина 2 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування" встановлює, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

У листі Верхового Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" щодо спірних питань стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків, наслідком невиконання чого є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК, зазначено:

- відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку;

- у системному зв'язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України, яким на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому.

Виходячи зі змісту вказаних норм, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що, коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.

Відповідачем в обґрунтування відмови від виплати позивачу страхового відшкодування не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, яким чином несвоєчасне повідомлення позивачем про настання страхового випадку за кредитним договором, вплинуло на його обов'язок сплатити страхове відшкодування по випадках, які сторонами договору страхування визначені як страхові.

Отже, враховуючи, що під час укладення договору страхування сторони дійшли згоди, яка саме подія є страховим випадком (п. 6.1), несвоєчасне повідомлення позивачем відповідача про його настання не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Інших підстав для відмови позивачу у страховому відшкодуванні відповідачем не наведено.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Пунктом 8.2 договору страхування передбачено, що відповідальність відповідача за кожною кредитною угодою діє з моменту отримання страхового платежу (за реєстром кредитних угод) і до повного погашення фізичними особами заборгованості по кредитним угодам, зазначеним в реєстрах.

Згідно з п. 10.5.3 договору страхування страховик зобов'язаний в повній мірі, відповідно до визначених у п. 11 цього договору страхування і Правилами та чинним законодавством України умов, провести виплату страхового відшкодування.

В порушення вимог закону та умов договору страхування відповідач свого зобов'язання не виконав, а відтак, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування за перший рік дії кредитних угод вказаних позичальників.

При цьому як правомірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити момент, з якого у відповідача виник обов'язок виплатити позивачу страхове відшкодування, а також розмір такого відшкодування.

Згідно з п. 6.1 договору страхування страховим випадком є невиконання або часткове невиконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок смерті або неплатоспроможності позичальника. Під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють наявність факту прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом на протязі більш ніж 30 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо сплати відповідно до умов кредитної угоди.

Як встановлено господарськими судами, відповідно до поданих позивачем розрахунків заборгованості за трьома кредитними договорами, треті особи свої обов'язки за цими договорами щодо сплати обов'язкових платежів виконували не належним чином. Так, Петрик А.С. з лютого 2007 року припинив сплачувати позивачу кредит та відсотки за користування ним, Шуліка О.Д. - з травня 2007 року, а Гіча О.В. - з квітня 2007 року.

04.09.2007 позивач направив третім особам відповідні письмові вимоги (№ 612 від 04.09.2007 на ім'я Петрика А.С., № 605 від 04.09.2007 на ім'я Шуліки О.Д. та № 634 від 04.09.2007 на ім'я Гічи О.В.), в яких зазначив про порушення вказаними особами умов відповідних кредитних договорів та наявну у кожної з них заборгованість та просив, з посиланням на приписи п. 5.2 кредитних договорів, у 30-ти денний термін з дня отримання вказаної вимоги достроково повернути кредит, відсотки за фактичне користування кредитними грошима та штрафні санкції.

Як на доказ направлення вказаних вимог до матеріалів справи господарськими судами залучені належним чином засвідчені копії повідомлень про вручення поштового відправлення, з яких слідує, що Шуліка О.Д. отримав вказану вимогу 08.09.2007, а Петрик А.С. та Гіча О.В. не отримали.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 № 173/24950, строк пересилання рекомендованої кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) для даного випадку (направлення рекомендованої кореспонденції в межах одного міста) становить день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку та три дні (розділ ІІ).

Господарські суди врахували вказані обставини справи та строки пересилання поштових відправлень і дійшли висновку про те, що Шуліка О.Д. мав виконати вказану вимогу в строк по 08.10.2007 включно, а Петрик А.С. та Гіча О.В. - по 07.10.2007 включно (30 календарних днів з дати отримання такої вимоги Шулікою О.Д., та виходячи з дати коли кореспонденція мала бути отримана Петриком А.С. та Гічею О.В.).

Враховуючи зміст п. 6.1 договору страхування, згідно з яким страховим випадком є невиконання позичальниками своїх грошових зобов'язань за кредитними угодами внаслідок неплатоспроможності, яка наступає лише при простроченні виконання позичальниками своїх грошових зобов'язань на протязі більш ніж 30 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо сплати відповідно до умов кредитної угоди, датою виникнення страхового випадку щодо дострокового повернення усього кредиту, відсотків за фактичне користування кредитними грошима та штрафних санкцій є: щодо Шуліки О.Д. - 08.11.2007, щодо Петрика А.С. та Гічи О.В. - 07.11.2007 (дата виникнення страхового випадку є тридцять перший календарний день прострочення).

Тобто факт прострочення виконання третіми особами своїх грошових зобов'язань щодо дострокового повернення усього кредиту, відсотків за фактичне користування кредитними грошима та штрафних санкцій, який є наслідком неплатоспроможності останніх та, відповідно, може вважатися страховим випадком за договором страхування, наступає на тридцять перший день такого прострочення, а не на тридцять перший день після направлення позивачем третім особам відповідних вимог, як помилково вважає позивач.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Частиною 1 ст. 997 ЦК України договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 28 Закону України "Про страхування" (в редакції, яка діяла станом на жовтень 2007 року), дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також, зокрема, у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Отже, якщо договір страхування укладено, але перший (черговий) платіж не внесено, страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо страховий випадок відбувся. Вказана правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування".

Згідно з п. 8.2 договору страхування відповідальність відповідача за кожною кредитною угодою діє з моменту отримання страхового платежу за реєстром і до повного погашення позичальниками заборгованості по кредитним угодам, зазначеним в реєстрах. При цьому, договір набирає чинності щодо конкретної кредитної угоди тільки при умові сплати суми страхового платежу на умовах п. 7.2 цього договору.

Згідно з п. 6.2. договору страхування страховий захист розповсюджується на страхові випадки, які настали в період дії конкретної кредитної угоди, по якій були внесені страхові платежі, згідно реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, з третіми особами кредитні договори позивачем укладені на строк три роки. Відтак, з огляду на п.п. 7.2, 8.2 договору страхування позивачем мали бути сплачені три щорічні страхові платежі по кожній з кредитних угод, тоді як позивачем був сплачений страховий платіж лише за перший рік дії кредитних угод, що сторонами не заперечується.

Отже, виходячи зі змісту договору страхування, несплата позивачем щорічних страхових платежів за 2-ий та 3-ій роки дії кредитних угод свідчить про дію страхового захисту на страхові випадки, які настали лише в перший рік дії відповідних кредитних угод.

З огляду на обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що страховий захист за двома кредитними договорами від 20.06.2006 закінчився 19.10.2007 (із закінченням першого року користування кредитними коштами за цими кредитними договорами), а за кредитним договором від 02.11.2006 - 01.11.2007 (із закінченням першого року користування кредитними коштами за цим кредитним договором), і що станом на дату виникнення страхового випадку щодо дострокового повернення усього кредиту, відсотків за фактичне користування кредитними грошима та штрафних санкцій (щодо Шуліки О.Д. - 08.11.2007, а щодо Петрика А.С. та Гічи О.В. - 07.11.2007) договір страхування щодо вказаних кредитних договорів не діяв.

Так, господарськими судами встановлено, що з поданих позивачем розрахунків заборгованості за спірними кредитними договорами слідує, що:

- непогашена заборгованість Петрика А.С. зі сплати кредиту та відсотків за період з 20.10.2006 (дата видачі кредиту) по 19.10.2007 (дата закінчення першого року користування кредитом) становить 4124,03 грн. та складається з заборгованості за квітень - вересень 2007 року (рядки з 3 по 8 в графах "проценти" та "кредит");

- непогашена заборгованість Шуліки О.Д. зі сплати кредиту та відсотків за період з 02.11.2006 (дата видачі кредиту) по 01.11.2007 (дата закінчення першого року користування кредитом) становить 3845,18 грн. та складається з заборгованості за квітень - вересень 2007 року (рядки з 3 по 8 в графах "проценти" та "кредит");

- непогашена заборгованість Гічи О.В. зі сплати кредиту та відсотків за період з 20.10.2006 (дата видачі кредиту) по 19.10.2007 (дата закінчення першого року користування кредитом) становить 3415,98 грн. та складається з заборгованості за квітень - вересень 2007 року (рядки з 2 по 6 в графах "проценти" та "кредит").

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок страхового відшкодування, дійшов висновку про те, що його розмір складає 11385,19 грн. (4124,03+3845,18+3415,98), в той час як суд першої інстанції, вірно визначивши періоди та принцип розрахунку страхового відшкодування, при його підрахунку припустився помилок.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова господарського суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення Акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" в м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 у справі № 910/4477/14 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере